Вакарчук, Повалій і інші: що українським діячам культури вдалося зробити у владі

У своєму новорічному привітанні телеведучий і шоумен Володимир Зеленський заявив, що йде в президенти України.

"Зараз в Україні така ситуація, коли у кожного українця є три шляхи. Перший шлях – жити, як живеш, плисти за течією, і це нормально, це вибір кожного. Другий шлях – зібрати речі і поїхати до іншої країни, заробляти там гроші, надсилати своїм близьким і рідним, і це теж нормально. Але є і третій шлях – спробувати самому щось змінити в Україні. І я для себе обрав саме його", – сказав Зеленський.

Поки країна перетравлює почуте, сайт "Сегодня" вирішив згадати, хто ще з українських діячів культури ходив у владу – і що з цього вийшло.

Вакарчук, Повалій і інші: що українським діячам культури вдалося зробити у владі 



Іван Драч

Першим українським діячем культури, який прийшов в політику, став поет-шістдесятник, який ще за життя став класиком, і сценарист Іван Драч. За його сценаріями знято такі помітні фільми кіностудії ім. Довженка, як "Зникла грамота", "Камінний хрест", "Криниця для спраглих" та "Вінчання зі смертю".

Іван Драч був першим головою Народного Руху України з 1989 року, з 1992 року ділив лідерство в партії з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. А навесні 1990 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього віддали свої голоси 66,38% виборців.

В українському парламенті ще двічі ставав нардепом: 1998 року і 2002-го, під номером 31 в списку "Нашої України". У парламентських виборах 26 березня 2006 року він брав участь під номером 14 у виборчому списку "Українського народного блоку Костенка і Плюща". Але блок програв вибори, і четвертий похід Івана Драча до парламенту не відбувся.

Послідовно критикував всіх українських президентів. Не раз в інтерв'ю говорив про те, що як депутат трьох скликань теж несе відповідальність за все, що відбувається в країні. А ще шкодував, що багато часу витратив на заняття політикою на шкоду літературі. Незадовго до смерті в жовтні 2018 року підтримав законопроект №5556 "Про мови в Україні" – найліберальніший з трьох "мовних" законопроектів.

 

Лесь Танюк[/b]

Видатний театральний режисер Лесь Танюк, який поставив понад 50 вистав у Києві та Москві, точно так же, як і Драч, потрапив до Верховної Ради УРСР 1990 року, після чого обирався до Верховної Ради ще чотири рази: 1994, 1998, 2002 і 2006 років.

Танюк автор і співавтор понад 60 законів, зокрема "Про культуру", "Про мови в Українській РСР", "Про професійних творчих працівників та їх творчі спілки", "Про видавничу діяльність", "Про охорону культурної спадщини", "Про благодійну діяльність та благодійні організації", "Про театр", "Про гастрольну діяльність", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про Державний герб України" та інші.

Ініціатор 24 постанов Верховної Ради і 19 парламентських слухань, присвячених символіці, українській мові, пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років, державним архівам, "чорній археології", моніторингу щодо виконання законів гуманітарної сфери.

Критикував владу за те, що держава виділяє недостатньо коштів на гуманітарну сферу, культуру – зокрема, театри, і на фундаментальну науку.

Богдан Ступка[/b]

Один з найвидатніших українських акторів театру і кіно Богдан Ступка перебував на посаді міністра культури України 17 місяців, з 1999 по 2001 рік, і потім до останніх днів попереджав всіх журналістів про те, що не коментує політичні теми – а тим більше, не збирається розповідати про свій міністерський досвід.

"У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, наступного дня", – нарікав Ступка в одному з інтерв'ю.

Незважаючи на настільки короткий термін перебування на посаді (сам Ступка нарікав, що далеко не все вдалося зробити із задуманого), дещо міністру вдалося. По-перше, він домігся 30% збільшення витрат на культуру в держбюджеті. Зокрема, на ці кошти була знову запущена робота кіностудії імені Довженка, яка кілька років була в простої, і запрацював сайт Міністерства культури України. Крім того, країна вперше була представлена на 49-му Венеціанському бієнале.

По-друге, Ступка брав участь у створенні двох законопроектів: закону про концертну діяльність, який був ухвалений із значними змінами, і закону про меценатство, який досі лежить в Раді. До речі, його син Остап Ступка, який йшов 2012 року до Ради третім номером у списку партії Наталії Королевської "Україно – вперед!", планував втілити батьківський законопроект в життя, але не склалося.

Особливо актор-міністр пишався своїм наказом про щомісячне безкоштовне відвідування театрів та музеїв студентами, пенсіонерами та солдатами, який залишався чинним ще кілька років після того, як Ступка залишив високий пост.

 



Ніна Матвієнко

Знаменита на весь світ співачка і актриса Ніна Матвієнко зайшла в політику ненадовго. 1998 року вона пройшла до Верховної Ради від Народного Руху України, але відразу після входження партії до парламенту здала мандат. Своє небажання займатися політикою професійно пояснила тим, що "гідні представники культури не мають в Раді права голосу". І хоча Ніна Матвієнко більше не брала спроб увійти у владу, вона завжди відрізнялася непримиренною точкою зору.

"Те, що зараз відбувається, – це геноцид нації! А те, що було взимку на Майдані, – це було тільки початком цього геноциду", – заявила співачка в інтерв'ю "Сегодня" в листопаді 2014 року.



Оксана Білозир

Співачка Оксана Білозір була обрана народним депутатом України четвертого скликання в квітні 2002 року. Потім була народним депутатом п'ятого (2006-2007) і шостого (2007-2012) скликань. Працювала в комісії із закордонних справ Верховної Ради України, а також членом комітету з питань міграції, біженців і народонаселення Парламентської Асамблеї Ради Європи; входила до складу фракції "Наша Україна". З лютого по вересень 2005 року була міністром культури і мистецтв (з 16 травня – міністр культури і туризму). 2016 року знову пройшла до парламенту в складі списку "Блоку Петра Порошенка "Солідарність".

На відміну від своїх колег, депутатів, які співають і танцюють, Оксана Білозір дуже енергійно проявила себе на ниві законотворчої діяльності. Тільки за час останньої на даний момент каденції як народного обранця доклала руку до більш ніж 40 законопроектів в дуже широкому діапазоні – як в галузі культури або парламентського регламенту (наприклад, з приводу читання депутатами молитви "Отче наш" відразу після відкриття пленарних засідань), так і пов'язані з судовою або пенсійною реформою. Оксана Білозір – один з ініціаторів законопроекту щодо протидії булінгу, який напередодні Нового року, 28 грудня, пішов на підпис президенту Петру Порошенку.

 



Руслана Лижичко

2006 року співачка, яка "розірвала" двома роками раніше конкурс "Євробачення", стала депутатом Верховної Ради від блоку "Наша Україна" Віктора Ющенка, де значилася п'ятим номером. Цікаво, що до цього співачка всіляко відхрещувалась від занять політикою.

У Раді Руслана працювала в Комітеті з питань інформаційного забезпечення європейської інтеграції. Щоправда, в парламенті скаржилися, що депутат Лижичко прогулює сесії і з'являється в Раді дуже рідко. Та й сама Руслана досить швидко розчарувалася в політиці.

"З Верховної Ради я вийшла зовсім іншою людиною, яка сильно подорослішала, дивилася на світ без рожевих окулярів. Політика підірвала моє уявлення про мораль і про життя в цілому", – розповідала співачка в інтерв'ю.

Але вже 2010 року Руслана активно підтримувала кандидата в президенти України Юлію Тимошенко в передвиборних перегонах і навіть була її довіреною особою у Львівській області, а наприкінці 2013 – на початку 2014 року не менш активно підтримала Євромайдан, ставши одним з головних медійних осіб протесту. Її фотографії на барикадах обійшли весь світ.

 



Cвятослав Вакарчук

Ходіння лідера групи "Океан Ельзи" Cвятослава Вакарчука в політику стало одним з найгучніших – поряд з депутатством Руслани Лижичко. Все-таки йшлося про топових естрадних артистів, кумирів молоді, які збирали стадіони. Вакарчук потрапив в політику на хвилі "помаранчевої революції": і група, і її лідер активно підтримували Майдан, тож 2007 року Вакарчук став народним депутатом України від блоку "Наша Україна – Народна самооборона".

Цікаво, що батько Святослава Вакарчука – екс-ректор Львівського національного університету ім. І. Франка Іван Вакарчук – на той момент був міністром культури.

За рік політичної діяльності Вакарчук-молодший встиг попрацювати в чотирьох парламентських групах і комітеті Ради з питань свободи слова та інформації. Його законодавча діяльність обмежилася двома документами – про заборону в ЗМІ реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв та про боротьбу з корупційною складовою в державних структурах.

"Так, частина моїх пропозицій увійшла до деяких законопроектів, але оскільки завдання Комітету свободи слова та інформації не вважалися пріоритетними, то жоден із законопроектів так і не дійшов до голосування в сесійній залі. За винятком Закону "Про обмеження реклами тютюну та алкоголю", який був зроблений ще раніше, а ми його тільки доробляли. До речі, за нього я мав дуже жорсткі суперечки як з моїми колегами в комітеті, так і з іншими депутатами", – розповідав "Сегодня" Святослав Вакарчук про свою роботу в парламенті.

На його думку, парламентарії тільки зображують бурхливу законотворчу діяльність, в дійсності їх цікавить тільки влада. В результаті у вересні 2008-го Вакарчук здає мандат, пропрацювавши в парламенті менше року.

  



Богдан Бенюк

Партнер Богдана за спектаклем "Тев'є-Тевель" пройшов до Верховної Ради VII скликання під №2 у списку партії "Свобода" восени 2012 року. Богдан Бенюк очолив підкомітет з питань міграційної політики, громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства, біженців та у зв'язках з українцями, які проживають за кордоном, комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Бенюк став сумно відомий 8 березня 2014 року, коли разом зі своїми товаришами по партії, в тому числі і депутатом Ігорем Мірошниченком, силою змусили керівника Національної телекомпанії України Олександра Пантелеймонова підписати заяву про звільнення.

"Два роки я був депутатом Верховної Ради і не переставав дивуватися тому, з яким азартом різні фракції наввипередки прагнуть внести на розгляд парламенту практично однакові і часто абсолютно сирі закони. Вони поспішали випередити своїх політичних опонентів, здається, навіть не вникаючи в суть того, що пропонували до обговорення", – резюмував на той момент вже колишній депутат Бенюк свій досвід роботи в Раді.

Втім, актор не довго залишався поза владою: 2015 року Бенюк був обраний депутатом Київської міськради.

 



Михайло Поплавський

Як відомо, святе місце порожнім не буває: на дострокових парламентських виборах 2014 року на 101-му виборчому окрузі (Кіровоградська область) перемагає Михайло Поплавський. Це був уже третій візит до Ради співаючого ректора Київського університету культури і мистецтв: до того він обирався нардепом 2002-го і 2012 років. Обіймав посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.

На сайті Ради зареєстровано чотири законопроекти, до яких доклав руку Поплавський під час першої каденції, серед яких впадає в очі проект Закону про розвиток сфери перукарського мистецтва та декоративної косметології..

Але вже як депутат сьомого скликання він розійшовся не на жарт: прізвище Поплавський прикрашає три десятки законопроектів, поданих на розгляд до Верховної Ради. А ось остання на даний момент каденція співаючого депутата ознаменувалася тільки двома законопроектами, та й то в співавторстві. Перший стосується дострокового припинення повноважень народних депутатів, а другим Україна повинна була визнати положення Римського статуту.

Та й на роботу Поплавський ходив абияк: за дев'ять місяців свого депутатства він з'являвся в сесійній залі 46 разів, а був відсутній – 30.

 



Злата Огневич

2014 року популярна співачка стала депутатом Верховної Ради України за виборчим партійним списком Радикальної партії Олега Ляшка під четвертим номером, але вже 10 листопада 2015 року повідомила про своє рішення скласти депутатський мандат. Депутати не стали особливо заперечувати: за дострокове припинення повноважень депутата Огневич проголосував 301 депутат при мінімально необхідних 226.

Співачка заявляла, що йде до Ради займатися проблемами культури, але ті два законопроекти, під якими стоїть її прізвище, якраз нескінченно далекі від культурних проблем: вони стосуються протидії російській агресії на Донбасі і акціонерних товариств. Своє розчарування в політичній кар'єрі Огневич пояснила тим, що "як культурний діяч вона не потрібна цьому парламенту".



Таїсія Повалій

Дещо призабута тепер співачка Таїсія Повалій, чиї кліпи ще десять років тому не сходили з телеекранів, стала депутатом 2012 року – причому балотувалась другим номером від "Партії регіонів". Першим, щоб ви розуміли, йшов тодішній прем'єр-міністр Микола Азаров. У парламенті Повалій стала членом Комітету з питань культури і духовності, але в бій особливо не рвалася. Як повідомив на своїй сторінці в Facebook її колега Олександр Бригинець, вперше на засіданні комітету Повалій з'явилася тільки в березні 2013 року.

Уже 2014 року, після Революції Гідності, Повалій покинула лави "Партії регіонів" і взагалі закинула відвідувати засідання Ради. За період з 12 грудня 2012 року до 15 вересня 2015 року Таїсія Повалій жодного разу не проголосувала "проти", тільки "за". Активно виступала за скасування податків з постачання музичних інструментів, які зроблені резидентами України, і за зменшення податків для благодійних організацій.

У вересні 2015 року до Верховної Ради було внесено законопроект про позбавлення звання "народний артист України" декількох артистів, в числі яких була і Повалій.



Марія Матіос

Автор одного з головних українських бестселерів початку нульових "Солодка Даруся", письменниця Марія Матіос прийшла до Ради в листопаді 2012 року другим номером у партійному списку "УДАР" Володимира Кличка, хоча ще в 1997 року працювала помічницею тодішнього секретаря Ради національної безпеки і оборони Євгена Марчука. На дострокових виборах 2014 року балотувалася за списками "Блоку Петра Порошенка". У Раді VII скликання доклала руку до сорока семи законопроектів.

До речі кажучи, головний військовий прокурор України Анатолій Матіос – молодший брат письменниці.

Джерело: segodnya.ua